Адвокат Леся Дубчак: Нові-старі форми роботи: надомна та дистанційна робота

Як регулюється надомна та дистанційна робота – розповідає адвокат Леся Дубчак, член Наглядової ради Асоціації адвокатів України. 

Карантин актуалізував потребу врегулювати по-новому питання надомної та дистанційної роботи, гнучкого графіку роботи, адже законодавство у цих сферах явно не відповідало запитам і реаліям сьогодення.

Надомна та дистанційна робота в законодавстві

«Freelancer» привертав до себе увагу вже давно, проте законодавець чомусь відкладав це питання в далекий ящик, хоча законодавство 80-х рр. минулого століття явно не вдовольняло тих, хто називає себе «вільними художниками».

Так, наприклад, Положення про умови праці надомників було затверджено майже 40 (!) років тому постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 вересня 1981 року № 275/17-99.

За цим Положенням надомниками вважаються особи, які уклали трудовий договір з підприємством про виконання роботи вдома особисто з матеріалів і з використанням знарядь та засобів праці, виділених роботодавцем або придбаних за рахунок його коштів, а також із власних матеріалів та з використанням особистих механізмів й інструментів із дозволу керівництва.

Питання надомної праці було врегульовано також Конвенцією Міжнародної організації праці про надомну працю № 177 та Рекомендацією МОП № 184 щодо надомної праці. У Конвенції № 177 термін «надомна праця» розглядається як робота, яку особа виконує за місцем її проживання або в інших приміщеннях за її вибором, але не у виробничих приміщеннях роботодавця; за винагороду; з метою виробництва товарів або послуг згідно із вказівками роботодавця.

Водночас, оскільки частиною національного законодавства є лише ті міжнародні договори, які ратифіковані Верховною Радою України, а Конвенція Міжнародної організації праці про надомну працю № 177 ратифікована парламентом не була, її положення не можуть застосовуватися в Україні в якості джерела права.

Таким чином, фактично на рівні закону було відсутнє визначення терміну «надомна праця». Частиною восьмою статті 179 Кодексу законів про працю України лише було визначено, що жінка або особи, зазначені у частині сьомій цієї статті (батько дитини, баба, дід чи інші родичі, які фактично доглядають за дитиною), у період їхнього перебування у відпустці для догляду за дитиною, за їх бажанням, можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Разом з тим, трудовим законодавством не заборонено укладати, як при прийнятті на роботу, так і згодом, трудові договори про роботу вдома з додержанням норм чинного законодавства.

Підпунктом 1.1 Методичних рекомендацій щодо визначення робочого місця, схвалених протоколом Міністерства праці України від 21.06.1995 р. № 4, було передбачено, що надомниками є робітники, робоче місце яких збігається територіально з місцем їх мешкання. Їх робочі місця оснащені в основному інструментом, приладами та невеличкими верстатами.

Проте, знову ж таки, таке розуміння роботи вдома не було закріплено на рівні закону й вносило більше непорозумінь, аніж ясності, у відносини між роботодавцями і найманими працівниками.

Майже через рік після запровадження карантину Верховна Рада України таки ухвалила у другому читанні та в цілому законопроект № 4051 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення правового регулювання дистанційної роботи», яким передбачено два самостійних види (форми) роботи – дистанційна та надомна. В кінці лютого 2021 року цей законопроект підписав Президент.

Наразі Законом України від 04.02.2021 р. № 1213-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання дистанційної, надомної роботи та роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу» визначено поняття й умови здійснення дистанційної та надомної роботи.

Дистанційна робота

Дистанційна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

У разі запровадження дистанційної роботи працівник самостійно визначає робоче місце та несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на ньому.

При дистанційній роботі працівник розподіляє робочий час на власний розсуд, на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не визначено трудовим договором. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати встановлених КЗпП  норм.

За погодженням між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом виконання дистанційної роботи може поєднуватися з виконанням працівником роботи на робочому місці у приміщенні чи на території власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу. Особливості поєднання дистанційної роботи з роботою на робочому місці у приміщенні чи на території власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу встановлюються трудовим договором про дистанційну роботу.

Надомна робота

Надомна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівником за місцем його проживання або в інших визначених ним приміщеннях, що характеризуються наявністю закріпленої зони, технічних засобів (основних виробничих і невиробничих фондів, інструменту, приладів, інвентарю) або їх сукупності, необхідних для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або функцій, передбачених установчими документами, але поза виробничими чи робочими приміщеннями власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу.

У разі запровадження надомної роботи робоче місце працівника є фіксованим та не може бути змінено з ініціативи працівника без погодження з власником або уповноваженим ним органом у спосіб, визначений трудовим договором про надомну роботу.

Рішення власника або уповноваженого ним органу про відмову в наданні згоди на зміну робочого місця з ініціативи працівника має бути обґрунтованим.

Працівник у разі неможливості виконання роботи на фіксованому робочому місці з незалежних від нього причин має право змінити робоче місце, за умови повідомлення власника або уповноваженого ним органу не менше ніж за три робочі дні до такої зміни у спосіб, визначений трудовим договором про надомну роботу.

При виконанні роботи за трудовим договором про надомну роботу на працівників поширюється загальний режим роботи підприємства, установи, організації, якщо інше не передбачено трудовим договором. При цьому тривалість робочого часу, як і при дистанційній роботі, не може перевищувати встановлених КЗпП норм.

Сподіваємося, що такі назрілі в трудовому законодавстві зміни, а точніше, запити практики щодо форм і видів праці, будуть позитивно сприйняті й реалізовані та полегшать життя як для роботодавців, так і для найманих працівників. Про практику правозастосування й ефективність Закону України від 04.02.2021 р. № 1213-IX наразі говорити зарано.

Надомна та дистанційна робота дарують гнучкі умови для працівників та роботодавців, але вони мають коректно регулюватися.