Звіт про суботні походеньки, світлини гастрошедеврів і селфі, селфі, селфі – Instagram годиться тільки для цього! Тільки що ви прочитали уривок з великої енциклопедії міфів та упереджень. Бо ця соцмережа – також для гостросоціальних лонгрідів, якісної нативної реклами та естетичного фотоконтенту.
А ще instagram – інструмент персонального брендингу, що допомагає підприємцям «олюднити» свій бренд чи продукт. Цільова аудиторія перестає сприймати власника бізнесу як абстрактного серйозного чоловіка зі шкіряним портфелем та на броньованій автівці – відтепер він стає їхнім інтернет-другом, що постить сторіз про сніданок в родинному колі та вікенд у Карпатах. Або постить щось геть інше, та таке, що точно «зайде» підписникам та підвищить їх інтерес до бізнесу власника акаунту.
Саме так чинить шеф-кухар та співзасновник ресторану «Сто років тому вперед», Євген Клопотенко. Його instagram має 380+ тисяч підписників, а пости мають фідбек у сотні моментів та стають інформприводами для мас-медіа. Та найголовніше – допомагають Євгену в просуванні бізнесу. Про що саме він постить, аби отримати такий профіт? Ми дослідили кейс шеф-кухаря і маємо відповідь!
Євген багато, дуже багато пише про їжу та свій ресторан. Флетлей з яблучним тартом, фотозвіт про івент у ресторані, пост з рецептом брауні, добірка з овочевими гарнірами – сумнівів в тому, що сторінку веде професійний кухар, занурений у свою справу, не виникає.
Цікаво, що подібний контент приваблює не тільки цільову аудиторію ресторанів Євгена. Він стане в нагоді навіть тим, хто в ресторанах блогера не бував (може, ніколи і не побуває), але любить готувати і в цілому зацікавлений у фуд- і навколофуд-темах. Тобто його охоче почитає вінничанка, що проводить вихідні за експериментами з випічкою, але абсолютно не сприймає ресторанну їжу, і тим паче не збирається до столиці, аби покуштувати її в Євгеновому закладі. Та вона все одно підпишеться на його сторінку, аби щоразу не бродити гулом у пошуках рецепту сирної запіканки. Та й навіщо шукати рецепти, написані копірайтерами за безцінь, коли можна дотримуватись порад професійного кухаря?
У виграші від того залишається і Клопотенко. Так, вінницька фоловерка не завітає до його ресторану, не «зробить касу», але допоможе його аканту «розкрутитися», віртуальному образу стати вагомішим, а постам – залайканішими
«Я пощу сторіз за схемою «життя-життя-життя-приготування ноги косулі-життя-життя-життя-я смажу кавун на грилі», – розповів Євген під час виступу на цьогорічному «Бізнес-Конструкторі». За його словами, тільки збалансований контент здатен привабити підписника. Не варто часто постити або про свій крутий заклад, або про походеньки салонами – одноманітність втомлює.
А час від часу показувати себе як соціально активного персонажа, не тільки професіонала – варто. Блогер не дотримується правила «культура (в нашому випадку гастрокультура) поза політики».
Він фахово коментує роботу їдалень українських шкіл, які годують дітей вівсянкою з грудочками та прісними супами (Тут варто нагадати, що Клопотенко – автор реформи шкільного харчування. Він видав збірку з рецептами смачних і однакових за вартістю альтернатив тим самим кашам з грудочками і прісним супам. Проте ініціативи ресторатора досі ігнорують школи, яких лякають зміни. Вони, на жаль, поки у більшості).
Він спростовує тезу «мова не має значення», захоплено розповідаючи, як трансформується в україномовну людину.
Він засуджує гендерні стереотипи, що закріплюють за жінкою роль кухарки, а за чоловіком – нездари «за природою», що здатен приготувати лише яєчню. Він закликає піклуватись про планету і споживати її ресурси усвідомлено.
Транслюючи ці тези, Клопотенко перетворює свій бренд з безликого на такий, що транслює соціальні меседжі. Тому його заклади – не просто «місця зі смачними стравами, де можна приємно посидіти». Вони – також спосіб гостей стати дотичними до певних цінностей.
«Безпосередність і простота — ось, що цінується у блогерах», – сказав ресторатор під час того ж виступу на «Бізнес-Конструкторі». Він закликав не «вилизувати» світлини у фоторедакторах та не вдаватись до моралізаторства і повчань. А от розповідати про власні факапи варто – людям, за його словами, приємно розуміти, що помиляються навіть інфлюєнсери. Цю тезу ресторатора підтверджує і дослідження Міссурійського університету. Вчені визначили, що пости блогерів про їхній «успішний успіх» роблять нас апатичними і заздрісливими.
Можна скільки завгодно іронізувати зі слова «діджиталізація» у різних контекстах. Проте соцмережі таки перетворюють звичайних людей на інфлюєнсерів, рестораторів – на гастро-блогерів, а безликий бізнес – на бренд, з яким хочеться асоціюватися. Доведено кейсом Євгена Клопотенка, і ще буде доведено кейсами інших підприємців, чиї акаунти ми розбиратимемо у наступних публікаціях.
Підготувала Седа Власова.