У мене посттравматичний синдром: боюся, що знову повториться таке пекло, — молодь про пошук роботи
Вихід з карантину: чи повернуться діджитал-агенції SODA, Havas Digital Kyiv та Isobar Ukraine до роботи в офісі
05.05.2021
Професія SMM: хто може стати та як шукати клієнтів
07.05.2021
Чому молодь травмує пошук роботи.
Досвід — це школа, де уроки коштують дорого, — так сказав колись відомий американський політик Бенджамін Франклін. А сучасні молоді роботодавці додають: «Ціна досвіду працевлаштування — узагалі захмарна, бо дорівнює десяткам, сотням і тисячам нервових клітин!»
З чим повелося зіштовхнутися молоді під час прийому на роботу, як швидко (і тишком-нишком) можуть змінитися твої посадові обов’язки та чому тотальний контроль — іноді гальмо прогресу, редакція PRO Ідеї. Головні новини маркетингу дізнавалася в юних працівників.
Діана Стилік, студентка
«У мене посттравматичний синдром: боюся, що знову повториться таке пекло».
Улітку минулого року я близько місяця шукала роботу. Нарешті наприкінці вересня влаштувалася в одну компанію на посаду контент-менеджера (точніше — я так думала).
Добре, що взяли навіть з маленьким досвідом роботи, почали щось показувати й навчати. Спочатку все йшло добре. Два тижні були неоплачувані — випробувальний термін. Потім, щоправда, цей випробувальний термін затягнули ще на місяць. Офіційного працевлаштування не було, однак мене тоді все влаштовувало: все-таки перший досвід!
Коли все пішло шкереберть? Перший місяць мене не дуже завантажували, але наступні три місяці пропрацювала в шаленому режимі: приходила в офіс о 9-й, а виходила о 22-23-й. Удома або в транспорті ще дороблювала завдання. На моє «не встигаю» керівниця відповідала щось на кшталт «це не такий уже великий обсяг робіт».
До речі, як виявилося згодом, посада контент-менеджера трансформувалася в діджитал-маркетолога. Складно було тому, що стартувала з одного проєкту, відтак було два, три… а наприкінці — п’ять щоденних (сторіз, пости, аналіз аудиторії) та додатково — один позаплановий комерційний. На секундочку, з китайськими партнерами! Без досвіду!
Я вигоріла. За перепрацювання ніхто не платив. Це було щось дуже кепське. У мене посттравматичний синдром: боюся, що знову повториться таке пекло.
Влада Літвінова, студентка
«Четвертий курс — ок! Але без диплома на співбесіду не приходь!»
Багато неприємних моментів із досвіду працевлаштування можу згадати. Колись мені відмовили у виданні лише тому, що я студентка, хоча перед цим сказали, що досить добре пишу. Пам’ятаю, найкрумеднішу деталь: у той самий час на ту посаду вони взяли мою одногрупницю.
Друга ситуація: спершу сказали щось типу «не страшно, що ви на четвертому курсі», а потім відрізали: «Немає диплома — на співбесіду не приходь!»
Нарешті, згадую випадок, коли пообіцяли після розмови написати… не написали. Я зателефонувала — сказали, що передзвонять. Як ви здогадуєтеся, не передзвонили. Ось такий ігнор від роботодавців.
Діана Гусак, журналістка
«Я пов’язувала це з різницею у поколіннях, а також із синдромом лідерства».
Маю неприємний досвід з працевлаштування як SММ-ниці. На час карантину працювала в компанії, що займається випускними альбомами. Справді, мала багато крутих ідей для реалізації проєкту. І власник, мій шеф, теж горів створенням контенту, вибудовуванням стратегії, розвитком YouTube-каналу. Однак, щойно почала працювати та намагалася (саме так! Бо реалізацію гальмували) втілювати задуми, йому все не подобалося.
Тобто керівник не розумів, навіщо щоденна активність, не дозволяв публікувати пости, сторізи, не розбирався в деталях співпраці з блогерами й водночас пояснень чути не хотів.
Я пов’язувала це з різницею в поколіннях, а також із синдромом лідерства. Так, він прагнув контролювати кожен крок, хоча саме цим у результаті гальмував процес.
Чому молодь травмує пошук роботи.
Досвід — це школа, де уроки коштують дорого, — так сказав колись відомий американський політик Бенджамін Франклін. А сучасні молоді роботодавці додають: «Ціна досвіду працевлаштування — узагалі захмарна, бо дорівнює десяткам, сотням і тисячам нервових клітин!»
З чим повелося зіштовхнутися молоді під час прийому на роботу, як швидко (і тишком-нишком) можуть змінитися твої посадові обов’язки та чому тотальний контроль — іноді гальмо прогресу, редакція PRO Ідеї. Головні новини маркетингу дізнавалася в юних працівників.
Діана Стилік, студентка
«У мене посттравматичний синдром: боюся, що знову повториться таке пекло».
Улітку минулого року я близько місяця шукала роботу. Нарешті наприкінці вересня влаштувалася в одну компанію на посаду контент-менеджера (точніше — я так думала).
Добре, що взяли навіть з маленьким досвідом роботи, почали щось показувати й навчати. Спочатку все йшло добре. Два тижні були неоплачувані — випробувальний термін. Потім, щоправда, цей випробувальний термін затягнули ще на місяць. Офіційного працевлаштування не було, однак мене тоді все влаштовувало: все-таки перший досвід!
Коли все пішло шкереберть? Перший місяць мене не дуже завантажували, але наступні три місяці пропрацювала в шаленому режимі: приходила в офіс о 9-й, а виходила о 22-23-й. Удома або в транспорті ще дороблювала завдання. На моє «не встигаю» керівниця відповідала щось на кшталт «це не такий уже великий обсяг робіт».
До речі, як виявилося згодом, посада контент-менеджера трансформувалася в діджитал-маркетолога. Складно було тому, що стартувала з одного проєкту, відтак було два, три… а наприкінці — п’ять щоденних (сторіз, пости, аналіз аудиторії) та додатково — один позаплановий комерційний. На секундочку, з китайськими партнерами! Без досвіду!
Я вигоріла. За перепрацювання ніхто не платив. Це було щось дуже кепське. У мене посттравматичний синдром: боюся, що знову повториться таке пекло.
Влада Літвінова, студентка
«Четвертий курс — ок! Але без диплома на співбесіду не приходь!»
Багато неприємних моментів із досвіду працевлаштування можу згадати. Колись мені відмовили у виданні лише тому, що я студентка, хоча перед цим сказали, що досить добре пишу. Пам’ятаю, найкрумеднішу деталь: у той самий час на ту посаду вони взяли мою одногрупницю.
Друга ситуація: спершу сказали щось типу «не страшно, що ви на четвертому курсі», а потім відрізали: «Немає диплома — на співбесіду не приходь!»
Нарешті, згадую випадок, коли пообіцяли після розмови написати… не написали. Я зателефонувала — сказали, що передзвонять. Як ви здогадуєтеся, не передзвонили. Ось такий ігнор від роботодавців.
Діана Гусак, журналістка
«Я пов’язувала це з різницею у поколіннях, а також із синдромом лідерства».
Маю неприємний досвід з працевлаштування як SММ-ниці. На час карантину працювала в компанії, що займається випускними альбомами. Справді, мала багато крутих ідей для реалізації проєкту. І власник, мій шеф, теж горів створенням контенту, вибудовуванням стратегії, розвитком YouTube-каналу. Однак, щойно почала працювати та намагалася (саме так! Бо реалізацію гальмували) втілювати задуми, йому все не подобалося.
Тобто керівник не розумів, навіщо щоденна активність, не дозволяв публікувати пости, сторізи, не розбирався в деталях співпраці з блогерами й водночас пояснень чути не хотів.
Я пов’язувала це з різницею в поколіннях, а також із синдромом лідерства. Так, він прагнув контролювати кожен крок, хоча саме цим у результаті гальмував процес.
