Якщо ви прагнете запустити свій бізнес, вам варто запастися терпінням і наснагою.
Розповідь Віталія Дяченка, засновника та технічного директора компанії UppLabs, учасника Global CTO Forum, ментора Maya Startup Hub, Fintech та PropTech-ентузіаста, що встиг попрацювати у 3-х з 5-ти найбільших аутсорс-компаніях України.
До програмування я йшов доволі довго. У маленькій школі, де я навчався, було всього 200 дітей. У мене були непогані здібності з математики, і мій вчитель вирішив дати мені книжку про Pascal, аби я читав її й вчився програмувати. Але дома я не мав комп’ютера, і в школі їх було, здається, 3 (доволі старих). Та і ажіотаж на них був доволі великий зі сторони охочих пограти в ігри.
Тому мої перші уроки з програмування почалися в зошиті. Я просто писав код програм від руки. Потім раз на тиждень приходив в клас інформатики, і те, що я встиг вирішити в зошиті, намагався набрати на комп’ютері та скомпілювати.
Звісно, більша частина коду не працювала. У програмуванні все доволі складно, і якщо ти десь щось пропустив або щось не так написав з логічної точки зору – код просто не працює. Дуже багато часу йшло просто на те, аби щось запустити, і воно хоча б якось працювало. Тоді я почав розуміти суть відладки коду (debugging).
Майже рік займаючись в такому режимі, наступного літа я поїхав в дитячий табір, що був присвячений IT. Там були викладачі, і два чи три тижні нас вчили програмувати.
Я пам’ятаю, як на першому занятті до мене підійшла вчителька і побачила зошит. Більше зошитів не було у жодного учня – я був такий єдиний на весь табір. Вона відкрила зошит і побачила, що він увесь був списаний кодами програм. Вона запитала, чи сам я все це писав. І я сказав, що так я вчився. Тоді вона наголосила, що у мене досить багато терпіння.
“Думаю, я б так не змогла”, – сказала вчителька.
Цієї миті я вперше усвідомив, що саме моє терпіння приведе мене туди, куди я захочу, дозволить просунутися далі, оскільки зупинятися тоді я точно не збирався.
На момент мого вступу до першого університету, студенти мали змогу подавати документи на декілька спеціальностей. Тож я скористався можливістю, і склав іспити на вступ за двома спеціальностями: ІТ та фінанси. Я пройшов на бюджет на обидві. Інформатика була моїм пріоритетом, але фінанси теж цікавили мене з самого дитинства, коли я обмірковував, як і на чому можна заробляти.
Хист до комерції проявився в мені досить рано. У молодших класах школи я постійно продавав фрукти з нашого саду. Пізніше ми з друзями займалися продажем риби та раків. Це все було надзвичайно цікаво.
Я не думав про комерцію як основний заробіток, але завжди обмірковував фінансові аспекти. І коли в університеті у мене з’явилася можливість паралельно отримати другу освіту – я вибрав економіку. У результаті, це дало мені досить непогану базу і розуміння багатьох речей, що стали в пригоді при веденні власного бізнесу. Навіть поверхневі знання з маркетингу, менеджменту, економіки та фінансів відкривають перед власником бізнесу більше перспектив.
Щодо інформатики, то мене надихав результат і те, що я роблю. І зазвичай, я робив більше, ніж потрібно, бо це було мені “по приколу”. Я допомагав одногрупникам робити курсові. Мені надзвичайно подобалося програмувати, плюс, у мене була фінансова зацікавленість. Це все вкупі дуже швидко прокачувало мої вміння. Намагаючись завжди бути трошки попереду програми, уже на третьому курсі я робив програмну частину курсових для п’ятого курсу.
Насправді, я б не сказав, що в університеті я дуже ефективно вчився з точки зору знань. Там було дуже багато інформації, й багато чого я просто фізично не міг вивчити. Але я міг вивчити достатньо для того, щоб отримати необхідний результат.
Мені здається, що у мене уже тоді працювало правило “do more with less” (англ. – робити більше з меншими затратами), що ми зараз активно використовуємо в UppLabs. Це правило допомогло мені завершити дві вищі освіти, де я був найкращим серед випуску. Насправді, за рівнем знань я точно не був в ТОП, але за рейтингом – так.
Тоді я зрозумів, що викладачу необхідно показувати свої знання там, де вони є. Не варто ботанити, але треба вміти розставляти пріоритети.
Пригадую, коли я складав іспит з матаналізу, кожному студенту задавали два питання: теоретичне і практичне. З практикою у мене були проблеми, але теорію я знав непогано. Тоді я йшов 8-им за списком, студенти попереду мене теорію знали погано, і коли не мали відповіді на питання викладача, я піднімав руку й відповідав за них. Коли черга дійшла до мене, то викладач сказав, що розуміє, що я все знаю, поставив мені п’ятірку без білету. Це був хороший інстайт і урок.
Отже, треба показувати те, що ти знаєш, аби не спитали те, чого ти не знаєш.
На іспитах з інших дисциплін я робив те саме. Філософія, психологія… Головне, вчасно розповісти те, що знаєш.
На четвертому курсі ми з одногрупниками вирішили створити свій невеличкий продукт, який би міг організувати всі компанії нашого міста в онлайн-спільноту. Ми хотіли створити онлайн-ресурс, де міститься інформація про всі компанії нашого міста, їхні маркетингові матеріали, промо для клієнтів тощо. Свого роду відкритий реєстр, де вони мали самі реєструватися і керувати своєю інформацією. Все було абсолютно просто і відкрито.
Це була перша ідея, над якою ми почали працювати втрьох з друзями. І хоча даний продукт ми не довели до кінця, тому що у нас банально не вистачило технічних знань, навичок і зусиль, ця спроба дала нам певний досвід.
На п’ятому курсі ми спробували вдруге. І ця спроба була вже вдалою. До мене зателефонував один знайомий, з яким ми робили попередній продукт, і сказав, що до нього звернувся знайомий знайомого для того, щоб зробити додаток для його підприємства. Цей додаток мав автоматизувати роботу підприємства. І оскільки цей знайомий був більше менеджером, у нього не було достатньо навичок з програмування, тож він вирішив передати контакти клієнта мені.
Я провів декілька зустрічей з представником цієї компанії (до слова, вона була дистриб’ютором сім- та скретч-карт для МТС і Київстар). На той час в Україні глобальні провайдери мобільного зв’язку продавали свої сім-карти й карти поповнення не маленьким торговим точкам, а великим дистриб’юторам, що, в свою чергу, розповсюджували їх маленьким компаніям і торговим представникам.
Цей великий дистриб’ютор знаходився в Полтаві, де я на той момент навчався. Тож ми почали робити для них додаток, що автоматизував весь потік товару сім- і скретч-карт через їх підприємство. Там було багато звітності, багато нюансів з приводу оплати, тому що великі провайдери платили повністю, якщо сім-карти активно використовувалися.
Почали ми цей проєкт студентами п’ятого курсу, і тривав він близько шести років.
Ми розробили додаток для даного проєкту з моїм знайомим доволі швидко, десь за півроку, потім працювали над іншими невеличкими проєктами. Ще через півроку я вирішив самостійно зробити онлайн-продукт, який би міг організувати роботу інших компаній, що працюють в цій галузі.
Ми були незвичайними студентами, які нічого не вміють. Під час зустрічей з потенційним клієнтом я зміг пояснити, як ми будемо реалізовувати його ідею, і, гадаю, продемонстрував певну експертизу.
Під час роботи над самим проєктом проблем було доволі багато, оскільки такого об’єму додатків ми до того не робили. Продукт повинен був опрацьовувати великий обсяг інформації, оскільки офіційні провайдери давали великі звіти про статистику використання сім- і скретч-карт й так далі. А нам всі ці дані потрібно було ефективно опрацьовувати.
І оскільки це був перший професійний комерційний додаток, також були, звісно, і інші технічні складності, але ми їх вирішили.
Плюс, нам дійсно пощастило з клієнтом, адже він був дещо технічно підкованим, і розумів, як все це повинно працювати. Це стало ще одним фактором, що допоміг нам впоратись з задачею.
Оскільки перша реалізація продукту, над якою я працював зі знайомим, була десктопною програмою, вона мала встановлюватися індивідуально – на комп’ютерах клієнта.
Я ж вирішив, що простіше перевести все в онлайн. Далі зробити весь функціонал відкритим і спробувати самостійно підключати інших потенційних клієнтів. Тому я прийняв рішення інвестувати власні кошти в розробку, винайняти команду і розробити такий продукт.
Нас було четверо: троє програмістів та один QA (quality assurance) інженер. Поєднуючи ролі тімліда і програміста, я займався майже всім. Щодо клієнта, то ним стала та сама компанія, для якої ми робили десктоп-додаток роком раніше. Клієнт одразу погодився перейти на модель subscription, тобто підписку. А я почав переговори з іншими потенційними клієнтами.
Пошук клієнтів просувався складно. Більшість людей говорили, що їм не потрібно наше рішення, адже вони все роблять в Excel, і їх це влаштовує. Інша частина вже використовувала якісь інші готові рішення. Тому на цьому етапі розвиток продукту зупинився, і в мене з’явилася інша можливість.
До мене прийшов знайомий з потенційним клієнтом, якому потрібно було розробити великий додаток для розв’язання проблеми з поточним бізнесом. Його попередня команда розробників не впоралась з реалізацією продукту.
На той час я вже мав свою перевірену команду, так почався перший проєкт Upplabs. Власне, цей продукт існує і досі, але ми його більше не підтримуємо.
Отже, у 2012 році я почав працювати над власним продуктом. Це було онлайн-рішення з автоматизації роботи підприємства, і в мене виникла нагальна потреба найняти більше людей. Довелося самому шукати людей з різних міст і областей України. Перша трійця розробників включала також розробника з Криму і QA-спеціаліста з Києва. Один з тієї першої зібраної мною команди й досі працює з нами в UppLabs.
Що стосується мене, то на той час я паралельно закінчував дві вищі освіти. Друга з них – економічна.
Як власник бізнесу, я пройшов декілька фаз, на кожній з яких у мене були певні думки і знання, що здавалися важливими у той період часу. У що я вірю незмінно, це в те, що потрібно мати правильну команду, що зможе допомогти тобі розвиватися і показувати кращий результат. Я ж, зі своєї сторони, повинен керувати всіма ризиками. Це критично.
Я маю два основних правила. Перше правило стосується керування ризиками та створення плану В.
Завжди слід мати запасний план. Керування ризиками можна віднести до всіх аспектів життєдіяльності компанії. Робота з людьми, розвиток компанії, планування.
Друге правило – постійне вдосконалення. Я і моя команда маємо постійно вдосконалюватися. Бо як тільки ми зупиняємось – ми починаємо програвати конкурентам.
Я не хочу будувати ще одну компанію, що займається аутсорсингом. Хочу натомість, аби UppLabs зайняла свою нішу лідера в одному визначеному напрямку. І над цим ми зараз працюємо. А щоб цього досягти, потрібно рухатися першими.
Першообраз UppLabs, створений мною у 2012 році, був маленькою продуктовою компанією. І цього ж року, не припиняючи розробку власного продукту, я пішов на роботу у велику аутсорсингову IT-компанію. Після неї я встиг отримати досвід, працюючи ще у трьох з ТОП-5 українських аутсорсингових ІТ-компаній.
Як працівник великих аутсорс-компаній я дізнався багато корисного про організацію процесів, рівень сервісу, як цей сервіс має вдосконалюватися і реалізовуватися в цілому. Досвід щодо продуктових та бізнес-рішень я отримав бонусом як фаундер трьох стартапів, як людина, що закінчила бізнес-школу, і людина, яка допомагала іншим стартапам розвивати свої продукти та бачила, що вони роблять не так. Тож це все, скоріше, сумарний досвід.
Я отримав чудове розуміння робочих процесів і взяв за основу кращі практики роботи, що зараз використовую уже у своїй компанії.
Одна з останніх компаній, на яку я працював, була ізраїльська продуктова компанія, звідки я позичив деякі прийоми для того, аби зробити робочий процес більш відкритим. Наприклад, “all hands” або “happy hours”, що ми зараз використовуємо в UppLabs, – приклад підходу продуктової компанії, що більше дбає про своїх працівників, аніж про фінансову складову.
Будучи спочатку продуктовою компанією, згодом UppLabs переорієнтувалась на аутсорсингову. Це сталося тоді, коли наш перший продукт вже не приносив повноцінних клієнтів, і ми вирішили взяти один цікавий аутсорс-проєкт, що був потенційно виграшним з точки зору фінансів. Він був достатньо складним і цікавим для нашої команди. Коли ми його успішно завершили, я подумав, що ми могли б розвиватись у цьому напрямку.
Спочатку ми займалися новим напрямком з партнером. Коли нових клієнтів ставало все більше, ми вирішили масштабуватись і винайняли проєкт-менеджера. Тоді ж прийшло розуміння, що потрібно міняти процеси.
Кожен клієнт, який з нами тоді працював, отримував нашу повну залученість: ми пропонували рішення, комунікували з клієнтом, контролювали команду.
Враховуючи, що у мене на той час все ще була основна робота в аутсорс-компанії, все це було доволі складно охопити. Почала зростати команда програмістів. Через якийсь період часу ми вирішили, що інші процеси треба якось масштабувати та організовувати. Так у нас з’явився перший менеджер з продажів.
Перша версія UppLabs називалась Bild for You. Потім ми зробили невеликий ребрендинг і переназвалися в DevopAppLabs. Пізніше ми почали організовувати стратегічні роботи з точки зору позиціювання компанії в цілому, і деякий період часу ми намагалися реалізувати такий підхід як Umbrella Brand, коли компанія одночасно працює у двох напрямках. Один – по роботі з аутсорсингом, з великим бізнесом; іншій – по роботі зі стартапами. Ці два напрямки ми називали по-різному. Один був DevopAppLabs, а інший – StartupLabs. В StartupLabs ми допомагали стартапам валідувати їхню ідею продукту та побудувати цей продукт. В DevopAppLabs ми концентрувалися на аутсорсингу і залучали нашу команду до розробки продуктів на стороні клієнта.
Хороша команда має першочергове значення, і її пошук – це складний та тривалий процес. Спочатку я проводив усі етапи інтерв’ю для всіх ключових гравців команди самостійно. Але зараз я починаю підключати інших експертів, які можуть допомогти мені у цьому. Наразі UppLabs розвивається настільки швидко і різнопланово, що мого технічного досвіду буває недостатньо для інтерв’ю з певною категорією спеціалістів.
Тому ми підключаємо людей з інших компаній або просто знайомих експертів, які допомагають зробити правильне рішення.
Найбільша складність – утримати й мотивувати працівника, розвивати його в довгостроковій перспективі.
Важливо, аби хороший спеціаліст був зацікавлений лишитися в команді.
Серед інших складностей, для хорошої команди варто побудувати правильний процес, аби організація давала кожному з членів команди розуміння, що відбувається у конкретний момент часу, над чим працює кожен розробник, і для чого це потрібно.
Плюс, варто пояснювати команді специфіку роботи з окремим клієнтом, аби ми могли продемонструвати максимальний результат. Адже інколи те, що працює для нас або для іншого клієнта, може не працювати для даного конкретного замовника.
Найстрашніше для мене, як для власника бізнесу, коли працівник хоче поговорити зі мною one-to-one, тому що зазвичай це момент, коли людина хоче піти з компанії. Якщо людина прийняла рішення піти, утримати її доволі складно.
Бути власником бізнесу буває складно, а може бути й приємно. Насправді, є багато моментів, які мені не дуже подобається робити, але я розумію, що я повинен це робити як власник бізнесу. Нічого з цим не вдієш.
Частина моментів пов’язані з моєю особистістю. Насправді я доволі закрита людина, я б сказав – інтроверт, і спілкуватися з незнайомими людьми – мені завжди складно. Однак, я розумію, що я саме та людина, яка повинна поїхати на конференцію, підійти до незнайомих 20-30 людей і представитися. Зараз це для мене ще досі складно, але я сприймаю це як частину досвіду.
Також у мене поганий розклад. Зараз у мене не дуже організована робота, адже є якісь активності, які не на мені, але я маю їх комусь делегувати. Також нам подекуди може не вистачати ресурсів для того, щоб делегувати задачі.
Наприклад, в деяких проєктах я комунікую з клієнтом, і якщо в нього якась проблема, я маю донести її команді або допомогти команді з рішенням. Тому дуже складно планувати свій розклад, коли є такі фактори, які стихійно виникають і можуть внести значні корективи.
Але, з усім тим, я маю деякі пріоритетні напрямки, які для нас зараз дуже важливі. Напрямок номер один – це розвиток компанії, продажі і маркетинг. Тому якщо є якісь нагальні справи з продажами чи маркетингом, які хтось не робить, мабуть, я їх зроблю особисто або приділю необхідну увагу. Наступний напрямок – це якість делівері і послуг, що ми надаємо нашим клієнтам.
У нас доволі молода команда, але наші спеціалісти можуть самі закривати більшість задач, однак інколи мені потрібно їм допомогати. Тому зараз мій робочий процес включає велику кількість зустрічей з ними.
У співпраці з командою я намагаюсь зрозуміти, що відбувалося та що буде відбуватися в проєкті, допомогти їм планувати роботу та зрозуміти, як вирішити їх проблеми в якихось задачах. Намагаюсь якомога частіше говорити про розвиток проєктів.
Також у мене багато зустрічей з нашими поточними або потенційними клієнтами. Я можу допомагати їм з бізнесовими продуктовими рішеннями, що вони планують реалізовувати у своїх веб або мобільних додатках. Наприклад, минулого тижня у мене був дзвінок з нашим новим клієнтом, який просто хотів почути мою думку про реалізацію певної бізнес-можливості у своєму додатку.
Серед речей, які я найбільше люблю – результат.
Це така класна штука, коли ти бачиш, що те, що ти зробив, працює у клієнта і дає реальну цінність. Не миттєву цінність, а щось в довготривалій перспективі.
Наприклад, наш перший проєкт, що був одним з найскладніших. Клієнт досі користується продуктом, адже той вирішує бізнес-потреби і несе в собі велику цінність для клієнта.
Також роль відіграє і те, що наші попередники, команда, що працювала над цим продуктом до нас, не впоралась з задачею. А ми впорались. Звісно, це коштувало багато сил і часу, однак це було того варте.
Я пам’ятаю свої новорічні свята 2015 року, коли я взяв додаткову відпустку на 2 тижні, щоб встигнути завершити цей проєкт. З 31 грудня і до останнього дня відпустки я проводив кожен день по 10-12 годин за роботою. Хоча загалом для мене свята – це завжди якась умовність.
Я пам’ятаю, наш викладач в університеті говорив, як ви новий рік зустрінете, так він і пройде. Тому я намагався після нового року хоча б годину на день виділяти для навчання, читав конспекти і так далі.
Насправді, зараз я вчусь більше, ніж в студентські часи, оскільки маю більше можливостей та цікавіше оточення. Беру дуже багато знань від колег і свого кола спілкування.
Ще одна втіха власника бізнесу – хороша команда. Я отримую велике задоволення, коли бачу, що хтось з моїх колег проявляє ініціативу, дає якісь поради, робить щось круте і так далі. Це реально круто, тому що ти бачиш, що у тебе правильна команда.
Я розкажу, чому Flat Company. Одного разу я прочитав книгу Тоні Шея “Delivering Happiness” про те, як він заснував свою компанію Zappos. Якщо говорити з точки зору бізнес-моделі, це був онлайн-магазин взуття. Він розповів про свій досвід, як йому вдалося побудувати свою компанію таким чином, щоб всі могли отримувати задоволення, працюючи в ній. Культура в середині компанії базувалась на 10 введених Тоні цінностях і була простою та відкритою.
Ця книга мене надихнула, тому що мені здається, що це дуже правильний напрямок. Коли компанія є максимально відкритою і прозорою для того, щоб кожен міг максимально реалізувати себе в цій компанії та не мав ніяких обмежень з точки зору зони відповідальності.
Flat Company – це компанія, де кожен може підійти до будь-кого і поділитися своїми думками, своїми пропозиціями, що зробити краще, як удосконалити компанію, як вдосконалити деякі процеси й так далі.
В усіх компаніях, що я бачив до того, і з власниками яких я спілкувався, зазвичай була дуже чітка структура й ієрархія. Тобто представників моделі Flat Company в Україні я не зустрічав.
Зараз UppLabs знаходиться в процесі організації такої компанії: ми змінюємо підходи і сприйняття в команді. Усі ж звикли працювати в більш ієрархічній структурі, де є чіткі обов’язки, і ти не можеш втручатись в інші процеси.
Але навіть те, що ми розпочали процес перебудови у Flat Company – вже успіх. Я бачу ініціативу серед команди.
Сама цінність такого підходу дозволяє відкрити лідерів в компанії природнім шляхом, і загалом всі люди в команді отримують можливість повноцінно розкритися.
У мене є декілька методів та ідей, як розпізнати таланти в команді. Я повторюю ці ідеї на “all hands” та різних мітингах. Зазвичай я максимально прозоро намагаюся розповідати про все, що відбувається в компанії для того, щоб у всіх була чітка картина і вони розуміли наш профіт, бачили клієнтів і усвідомлювали збитки.
Отже, мої методи, це: перше – максимально прозора інформація про компанію, друге – мотивація або постійна пропозиція ділитися своїми ідеями будь з ким, в тому числі зі мною.
Я завжди кажу, що якщо ви бачите, що ваш колега або група колег щось робить не так, або ми взагалі нічого не робимо, ви маєте підійти й відкрито сказати їм, мені, будь-кому та запропонувати рішення, якщо воно у вас є.
Якщо ви хочете інвестувати час в це рішення, ми з радістю це приймемо. Якщо у вас є рішення, і ви не хочете інвестувати в це час, ми теж будемо вдячні і спробуємо реалізувати це іншими силами.
Поки що я дотримуюсь цих двох методів, щоб спробувати краще розкрити людей і дати їм відчуття, що вони зможуть тут проявити себе краще, ніж будь-де.
Зараз існує багато мов програмування. Нові фреймворки з’являються чи не кожен день. Є багато різних думок про те, чи слід використовувати одразу якісь новинки, чи краще дотримуватися тих технологій, які добре знаєш.
Насправді однозначної відповіді немає. Для мене основне – це бізнес-проблема. Якщо у нас є задача, яку ми маємо вирішити, ми маємо зрозуміти, за допомогою якого інструмента ми можемо зробити це ефективніше, швидше, дешевше і так далі. Наступне питання, це подальший розвиток і підтримка продукту.
До нових і старих технологій, незалежно від сегменту, потрібно підходити з розумом і вибирати те, що є ефективним у даному випадку.
Якщо у нас, наприклад, буде якась нова технологія, яку придумають завтра, і яка зможе нам зекономити 50% часу розробки – її варто розглянути. Але за умови, що ми робимо стартап, де потрібно просто провалідувати ідею, а розробники зможуть вивчити цю технологію за один місяць. Також за умови, що стара технологія буде програвати новій за якимись з вимог клієнта.
І якщо основна бізнес-проблема зараз, припустимо, це максимально швидко випустити продукт на ринок, перевірити ідею і зрозуміти, чи варто її розвивати, то я б обрав нові технології. Але це, знову ж таки, специфічний кейс.
Тут багато нюансів. Насправді, я не дуже ризикова людина, тому я намагаюсь розв’язувати задачі за допомогою рішень, які я знаю. Проте, я бачу певні тенденції в технологіях. UppLabs за останній рік також трансформувалася в технічному плані. Ми відкинули Angular як технологію і сфокусувалися більше на React, розвиваємо також Vue. Ми прослідкували тренд і помінялися.
UppLabs фокусується на створенні і розвитку Fintech (англ. financial technology – фінансові технології) рішень. Чому так? Сфера фінансових технологій досить складна, але саме в ній я можу похвалитися найбільшим досвідом.
Якщо прослідкувати за моєю кар’єрою, то проєкти, над якими я працював (City Bаnk, Альфа Банк, Deloitte, Similar Web) так чи інакше стосувалися accounting та billing з прив’язкою до фінансів. За останні 5 років все, що я робив як програміст, було прив’язано до “фінтех”. Плюс, ті проєкти, що ми робили в UppLabs, дали непогану експертизу команді.
Насправді, “фінтех” це більше, ніж суто фінансові проєкти, адже фінансова складова є майже в кожному проєкті. Наприклад, платіжні системи, інтеграції, певні вимоги з безпеки, що повинні бути реалізовані. “Фінтех” навколо нас.
Моя сім’я – це джерело мого натхнення і моєї енергії. Багато сил надає мені моя дочка. Багато сил забирає, але і дарує багато емоцій. Моя дитина – основне джерело мотивації для мене зараз. Успіхи моєї компанії – це додатковий драйв.
Я намагаюся ні про що не жалкувати. Усе що колись трапилось, зробило внесок в розвиток мене та компанії в цілому. Негативний досвід і невдалі моменти несуть в собі позитив – вони дають непересічний досвід.
У майбутньому я б хотів бачити свою компанію вагомим гравцем в певному напрямку. Не знаю, чи це все ще буде fintech або щось інше. Але це буде компанія, в якій працює колектив людей, задоволених своєю роботою, які можуть реалізувати себе на роботі, можуть дати цінність клієнту й отримати фан для себе, мають можливість розвиватися і саме тут хочуть проводити свій час.
Хотів би бачити UppLabs у більшому масштабі, ніж зараз. Я уявляю нас компанією зі штатом з декількох сотень людей. Також мені дуже хотілося б, щоб компанія була настільки розвинутою та ефективною, щоб круто працювала навіть без мене.
У моїх планах зробити UppLabs автономною компанією, не зав’язаною на будь-кому, навіть на мені.
Розмову записали Тоня Смирнова та Ірина Коркішко.