Про введення касових апаратів для підприємців – розповіла адвокат Леся Дубчак.
До осені 2019 року касові апарати були обов’язковими лише для тих, хто веде торгівлю технічно складними побутовими товарами, ліками та виробами медичного призначення. Згодом було введено закон, за яким у жовтні 2020 року касові апарати повинні стати обов’язковими для певної групи так званих ризикових видів діяльності — підприємства ресторанного та готельного бізнесу, інтернет-торгівлі та секонд-хенду, продавців ювелірних та текстильних виробів, а також туристичних послуг та автозапчастин. А з 2021 року вони мали стати обов’язковими для всіх, чиї доходи не перевищують 1 млн гривень на рік та хто користується спрощеною системою оподаткування.
У вівторок, 1 грудня 2020 року, під Радою від ранку проводилися мітинги ФОПів за відтермінування обов’язкового введення касових апаратів. Того ж дня, Верховна рада відстрочила введення касових апаратів для ФОПів. Водночас ще на рік, до 1 січня 2022 року, для ФОПів продовжили використання знижених штрафів за умови порушення окремих вимог використання касових апаратів. Але між противниками та прибічниками обов’язкового введення касових апаратів досі точаться спори, а мітингувальники (станом на лютий 2021 року) досі виходять на Майдан з вимогами не запроваджувати касові апарати та не ускладнювати систему звітності.
Щоб з’ясувати, чи правомірне обов’язкове введення касових апаратів та як це змінить становище в Україні, PRO Ідеї. Головні новини маркетингу звернулися до Лесі Дубчак — керівної партнерки «Адвокатського Бюро Лесі Дубчак», адвокатеси, обраної членом Наглядової ради ААУ, переможниці у конкурсі “Адвокат року 2015”.
Наскільки правомірним є обов’язкове введення касових апаратів для всіх підприємців?
Звернемося до статті 43 Господарського кодексу України, де закріплено дві важливі для нас норми: «Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом» та «Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами».
На перший погляд, в цих двох нормах існує невідповідність між природою загальнодозвільного та спеціальнодозвільного принципів, проте насправді друга норма є логічним продовженням першої та стосується, в тому числі й поставленого питання.
Оскільки фізичні особи-підприємці (далі — ФОПи) є суб’єктами господарювання, а їхня діяльність — підприємництвом, держава своїми законодавчими актами може врегульовувати особливості такої діяльності, з метою виконання тих завдань і функцій, які перед нею стоять. Впровадження РРО передбачено загальнообов’язковим нормативно-правовим актом, прийнятим Верховною Радою України, тобто Законом України. Лише питання щодо якості закону залишається відкритим.
Також статтею 19 Господарського кодексу України передбачено, що незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб’єктів господарювання з боку органів державної влади чи їхніх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.
Зазвичай, контролюючі органи полюбляють нехтувати вказаним положенням, а впровадження РРО та спроби підприємців самотужки розібратись з порядком його використання та веденням обліку в початковий період дасть податківцям поле для маніпуляцій, особливо на ринках, де швидкий та хаотичний продаж товарів є єдиним способом існування такої сфери торгівлі.
Чи доречна обов’язковість лише для певних груп підприємців?
Для визначення доречності обов’язковості введення касових апаратів для підприємців та їхніх окремих груп, спробуємо провести класифікацію підприємців на групи платників єдиного податку.
Так, в ході аналізу ст. 291 ПКУ, виділяємо чотири групи платників єдиного податку (проаналізуємо дещо детальніше з них перші три), критеріями розмежування яких є зокрема сфера їхньої діяльності, використання найманої праці та обсяг доходу. Так, якщо представники платників єдиного податку першої групи здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню, а представники другої групи — господарську діяльність з надання послуг платникам єдиного податку та населенню, виробництво та продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, то платники єдиного податку третьої групи можуть здійснювати будь-які не заборонені види діяльності.
З цього виникає питання доцільності введення реєстраторів розрахункових операцій для платників єдиного податку першої групи, до сфери діяльності яких входить переважно роздрібна торгівля на ринках, через наступні фактори:
• по-перше, платники єдиного податку першої групи складають вагому кількісну частку від загального числа ФОПів, що дещо ускладнює для держави контрольну функцію;
• по-друге, відсутність нормативно визначеної дефініції поняття «ринок» (в значенні сукупності торгівельних місць на визначеній території) дещо ускладнює навіть окреслення чітких критеріїв для визначення платників єдиного податку першої групи.
Санітарно-технічні вимоги до ринків у вказаному вище значенні цього слова не завжди дозволяють підприємцю зручно та результативно користуватися касовим апаратом, а також фактично унеможливлюють встановлення та користування ним на «відкритому просторі», тобто територіях, що пристосовані до проведення торгівельних операцій, проте не є закритими приміщеннями.
Слухай на Apple Podcasts
Які наслідки такого нововведення простежувалися б для бізнесу?
У пояснювальних записках до законопроєктів про обов’язкове використання РРО (закони 128-IX від 20.09.2019 та 129-IX від 20.09.2019) такі заходи (впровадження РРО) названі «мотиваційними» та вони повинні бути спрямовані на виведення з тіньового обігу частки готівкових розрахунків та «відбілювання» обігу товарів.
Обов’язкове використання РРО в ідеалі:
- збільшить надходження до бюджету;
- створить справедливі умови для бізнесу;
- зможе захистити від крадіжок з боку співробітників;
- зменшить навантаження, яке становлять собою податкові перевірки;
- розпочне значні позитивні зміни на шляху до детінізації української економіки;
- підвищить рівень прозорості та контролю громадськості над податковими перевірками.
Але водночас відбудеться низка негативних наслідків: критично збільшаться витрати підприємців, зокрема, на придбання і на обслуговування РРО, відбуватиметься залучення додаткових послуг аутсорсингу або ж найм спеціаліста в штат (залежно від обсягів бізнесу), а податкова служба отримає доступ до всіх операцій малого бізнесу, що загрожує збитками від штрафів і перевірок та зростанням корупції. Відбудеться свого роду «параліч» мікробізнесу в сільській місцевості, де підприємці можуть не дати ради з програмним РРО чи касовим апаратом, зокрема, і через поганий Інтернет.
Варто зауважити, що введення РРО також певним чином вплине на ціноутворення та взагалі регулювання цін, оскільки всі ціни будуть відображатись у відповідних фіскальних чеках, а заборону демпінгу взагалі ніхто не скасовував. У першу чергу потерпатимуть дрібні імпортери європейського товару, ціна на які зазвичай нижча за аналогічні товари українського виробника, та які могли бути придбані в країні експорту, наприклад, за акційною ціною або ж безпосередньо у виробника продукції.
Як таке нововведення вплинуло б на бюджет країни?
Доволі складно спрогнозувати конкретні суми, проте загальна тенденція виходу низки підприємців «з тіні» (особливо платників єдиного податку другої та третьої груп), на мою думку, відбуватиметься вже невдовзі після масового впровадження РРО.
Встановлення касових апаратів безпосередньо коштом ФОПів лише підтверджує превалювання в цьому нормативно-правовому акті публічного інтересу над приватними інтересами підприємців та однозначно веде за собою позитивний вплив на державний бюджет в контексті збільшення доходів до Державного бюджету України, якщо ж, звісно, частина мікробізнесу не «самоліквідується» у зв’язку з введенням РРО, а особливо після усіх пережитих карантинних обмежень.
Ваша позиція з приводу відтермінування обов’язкового введення касових апаратів ще на рік?
Відтермінування обов’язкового введення касових апаратів ще на рік ніяк не змінить ситуацію. Це лише крок Верховної Ради України задля досягнення певного компромісу з протестувальниками. Акція з вимогою відтермінування введення РРО, а також відновлення права платників єдиного податку не застосовувати реєстратори розрахункових операцій дала короткочасний ефект.
Ті підприємці, які підтримують ідею про введення касових апаратів, вважають, що його скасування погіршить умови роботи законослухняного бізнесу та створить можливості для ухилення від сплати податків. Водночас противники такого нововведення, навпаки, виступають за спрощену систему обліку та звітності.
Наскільки я володію інформацією, підприємці, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, приносять в бюджет держави значно більше коштів, аніж ті, хто перебуває на загальній системі оподаткування й намагається збільшити свої витрати для подальшої оптимізації податкового навантаження. В цьому питанні вкрай важливі прозорі та справедливі, зрозумілі усім «правила гри».
Застосування касових апаратів скасовувати не збираються, їхнє введення просто відтермінували для значної частини підприємців до 01.01.2022 року. А для частини підприємців, застосування РРО стало обов’язковим вже з 01.01.2021 р. Йде мова про тих платників єдиного податку 2-4 груп, які здійснюють:
• реалізацію технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту;
• реалізацію лікарських засобів, виробів медичного призначення та надання платних послуг у сфері охорони здоров’я;
• реалізацію ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння.
Крім того, суб’єкти підприємництва, які реалізують підакцизні товари, що «дозволені» на єдиному податку, вже давно мають використовувати РРО відповідно до умов ліцензування.
Збільшена максимальна межа доходу платників єдиного податку 2-4 груп, до досягнення якої решті суб’єктів можна РРО не використовувати.
ФОПи, що застосовують спрощену систему оподаткування, повинні будуть проводити свої розрахункові операції через РРО з наступного кварталу після досягнення ними протягом календарного року рівня доходу у 220 мінімальних заробітних плат (МЗП) (станом на 01.01.2021 1 розмір МЗП складає 6000,00 грн). З урахуванням розміру МЗП, що передбачений Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік», йде мова про 1 320 000 грн, що майже на третину більше, ніж було у 2020 році.
Чи є приклади інших країн, де це нововведення чи його відсутність сприяла розвитку/заважала розвитку?
В обов’язки будь-якої держави входить справляння податків і контроль за своєчасним нарахуванням і сплатою. Держава зацікавлена в тому, щоб в державний бюджет таких податків надходило більше.
У 2005 році Південна Корея дала старт масовому впровадженню онлайн-кас, і з того часу ціла низка країн перейняла цю практику.
У Литві у 2011 році РРО встановили всюди, де ведеться торгівля харчовими продуктами (на всіх ринках). Малі підприємці також протестували проти цієї норми, але зараз вона реально працює. Наскільки я знаю, у Литві вартість РРО для бізнесу компенсувалася державою, і чим раніше підприємець звертався до держави з проханням придбати РРО, тим більшою була сума компенсації.
Також не можна не згадати про Казахстан, в якому використання РРО прижилося вже давно. З липня 2015 для оформлення покупок в Казахстані використовуються нові контрольно-касові машини, які передають відомості про грошові розрахунки до податкових органів в режимі реального часу. Такі країни як Угорщина, Словацька Республіка, Австрія, Бельгія також вже реалізували перехід до РРО (онлайн-кас).
Попри відмінності в технічних аспектах контролю над сплатою податків в роздрібній торгівлі, у всіх описаних систем є щось спільне. Крім того, за досвідом інших країн, РРО захищають від крадіжок з боку співробітників, запобігаючи маніпуляцій зі звітністю на місцях.
Сувора касова дисципліна, контроль обігу готівки вже давно став трендом європейських країн. Посилений контроль необхідний сьогодні для того, щоб стабілізувати готівковий оборот і вивести економіку з тіні, проте держава повинна була б, за прикладом Литви, взяти на себе бодай частково компенсацію вартості РРО.
Ваш варіант розв’язання цієї проблеми?
Загалом прийнятий Верховною Радою Закон є абсолютно логічним в лобіюванні державою публічного інтересу за умови мінімізації утисків приватних інтересів зацікавлених сторін того чи іншого Закону або проєкту Закону.
Серйозних утисків приватних інтересів ФОПів або порушення їхніх прав з прийнятого Закону я не вбачаю, адже вони жодним чином не обмежені у здійсненні ними підприємницької діяльності, реалізації права на працю, на володіння, користування чи розпорядження власним майном та інших прав, що встановлені чинним законодавством України.
Проте, відходячи від суто формального підходу до проблеми, можемо визначити основну проблему цього Закону у необхідності в майбутньому введення касових апаратів для платників єдиного податку першої групи.
Відтермінування цього юридичного факту, попри тимчасове зменшення напруги у суспільстві, не розв’язує поставлену проблему. На сьогодні найкращим варіантом «роботи» з платниками єдиного податку першої групи для держави буде відмова від обов’язковості впровадження для цієї групи підприємців касових апаратів та більш детальна класифікація ФОПів з цієї категорії на підкатегорії, що базуватиметься на особливостях товарів, що підприємці їх реалізовують, середніх обсягах товарообороту, місці ведення торгівлі тощо. Після деталізації відповідних категорій варто буде встановити конкретні фіксовані суми, що мають бути сплачені державі цими підприємцями для кожної «підкатегорії» таких ФОПів. Після чого запропонувати ФОПам — представникам першої групи платників єдиного податку, право вибору особливостей податкових правовідносин між кожним конкретним підприємцем та державою: або сплата податків до Державного бюджету України, беручи за основу дані, зафіксовані касовим апаратом, або сплата встановлених державою фіксованих сум.
Я не проти РРО як такого. Я проти ускладнення роботи бізнесу і збільшення його витрат. Варто наголосити на тому, що через РРО відбувається вільний доступ фіскалів, які в Україні, на жаль, із задоволенням здійснюють тиск на бізнес. Згадаю і про слабкий та нестабільний Інтернет за межами міст.
Всі ці нюанси потрібно врахувати та створити довгострокову модель конструктивної взаємодії з малим бізнесом, що має будуватися на п’ятьох основних критеріях: чесність, прозорість, гнучкість, взаємовигода та порядок.
У будь-якому разі підприємці, які працювали «по-білому», відчують куди менше змін, ніж відчує їх тіньовий бізнес.
Слідкуй за PRO Ідеї
Щоб не пропускати нові матеріали – підписуйся там, де тобі зручно
