75+ мудрих висловів Тараса Шевченка для вашого контенту в соцмережах

Мудрість Тараса Шевченка є невичерпним джерелом натхнення для українців.

Його слова про любов до Батьківщини, боротьбу за свободу та людські цінності залишаються актуальними й сьогодні. Використання цитат Шевченка у вашому контенті може додати глибини та автентичності, підкреслюючи національну ідентичність та культурну спадщину.

У сучасному світі соціальних мереж важливо створювати змістовний та емоційно насичений контент. Цитати Тараса Шевченка здатні викликати сильні емоції, спонукати до роздумів та дій.

У цій статті PRO Ідеї. Головні новини маркетингу зібрали понад 75 найкращих висловів Тараса Шевченка, які допоможуть вам збагатити ваші публікації та залучити ширшу аудиторію.

Цитати Тараса Шевченка для вашого контенту

1. "Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!"
2. "В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля."
3. "Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь."
4. "Кохайтеся ж, чорнобриві, Та не з москалями."
5. "Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте."
6. "Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть."
7. "Нема на світі України, Немає другого Дніпра."
8. "Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають."
9. "Не вмирає душа наша, Не вмирає воля."
10. "Якби ви вчилися так, як треба, То й мудрість би була своя."
11. "Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине."
12. "Огонь запеклих не пече."
13. "І на оновленій землі Врага не буде, супостата."
14. «А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово».
15. "Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій."
16. "Чи ми ще зійдемося знову? Чи вже навіки розійшлись?"
17. "І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі."
18. "Свою Україну любіть, Любіть її... Во врем'я люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть."
19. "Якби ви знали, паничі, Де люди плачуть живучи, То ви б елегій не творили, Та марно Бога не хулили."
20. "І день іде, і ніч іде, І голову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки?"
21. "Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні."
22. "Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі — чужі люди, Роблять лихо з вами."
23. "Якби ви вчились так, як треба, То й мудрість би була своя."
24. "І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі."
25. "Свою Україну любіть. Любіть її… Во время люте. В останню, тяжкую минуту за неї Господа моліть" ("Чи ми ще зійдемося знову?...")
26. «І ніхто не бачить, І не бачить, і не знає — Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують».
27. «Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше — спати, спати, І спати на волі…»
28. «У нас воля виростала, Дніпром умивалась, У голови гори слала, Степом укривалась! Кров’ю вона умивалась, А спала на купах, На козацьких вольних трупах».
29. “Зажурилась Україна — така її доля!”
30. "Для чого я на світ родився, свою Україну любив?" ("Чернець")
31. Як понесе з України У синєє море Кров ворожу… отойді я І лани і гори – Все покину, і полину До самого Бога Молитися… а до того Я не знаю Бога. ("Як умру, то поховайте…")
32. Кохайтеся ж, любітеся, Як серденько знає. ("Тополя")
33. Пребезумний в серці скаже, Що Бога немає […] ("Давидові псалми. 52")
34. Кохайтеся ж, любітеся, Як серденько знає. ("Тополя")
35. Все од Бога! Од Бога все! А сам нічого Дурний не вдіє чоловік! ("Варнак")
36. І Бог не знає, А може, й знає, та мовчить. ("Княжна")
37. "А в Малоросію не поїду, цур їй, бо там, окрім плачу, нічого не почую", – з листа до свого друга, кошового Якова Кухаренка.
38. "Був я уторік на Україні, був у Межигорського Спаса і на Хортиці, скрізь був і все плакав: сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями – бодай вони переказилися", – з листа до свого друга, кошового Якова Кухаренка.
39. "Так от, бач, живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога. Велике щастя буть вольним чоловіком: робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить", – лист до Микити Шевченка, 15 листопада 1839 року.
40. "А ночі, ночі! Господи, які страшні та довгі! – та ще й у казармах", – до А. І. Лизогуба; 11.XII 1847, Орська кріпость.
41. "Спасибі вам і за ласкаве слово про дітей моїх "Гайдамаків". Пустив я їх у люди, а до ції пори ще ніхто й спасибі не сказав. Може й там над ними сміються так, як тут москалі зовуть мене ентузіастом, сиріч дурнем. Бог їм звидить, нехай я буду і мужицький поет, аби тілько поет, то мені білше нічого і не треба. Нехай собака лає, вітер рознесе", – до Г. Тарновського; 25.1 1843, Петербурґ.
42. "Давно ворушиться у мене в голові думка, щоб перевести на наш прекрасний український язик "Слово о полку Игоря", – до А. О. Козачковського; 14.IV 1854, Новопетровське укріплення.
43. "[…] я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу, та й як же себе поєднать з собачою панською кров'ю", – до В. Г. Шевченка; 2.II 1859, Петербурґ.
44. Тяжко, тяжко в світі жить І нікого не любить […] — «І багата я …»
45. …Тяжко, діти, Вік одинокому прожить, А ще гірше, мої квіти, Нерівню в світі полюбить. “Мар’яна-черниця”
46. Любов — Господня благодать! Люби ж, мій друже, жінку, діток; Діли з убогим заробіток, То легше буде й зароблять. — «Москалева криниця» Мені ж, мій Боже, на землі Подай любов, сердечний рай! І більш нічого не давай! — «Молитва»
47. Не так серце любить, щоб з ким поділиться, Не так воно хоче, як Бог нам дає […] — «Причинна»
48. Кохайтеся ж, любітеся, Як серденько знає. — «Тополя»
49. Диво дивнеє на світі З тим серцем буває! Увечері цурається, Вранці забажає! Та так тяжко забажає, Що хоч на край світа Шукать піде… — «Титарівна»
50. "І багата я. І вродлива я, Та не маю собі пари, Безталанна я. " “І багата я…”
51. Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. Й неситий не виоре На дні моря поле.
52. Ми серцем голі догола!
53. Наш-бо селянин, двигаючи на собі почесний тягар вікових національних обов’язків і бувши фактично спадкоємцем періодично відмираючої шляхти, – є, може, найбільшим аристократом серед селянства Європи.
54. Погано дуже, страх погано! В оцій пустині пропадать. А ще поганше на Украйні Дивитись, плакать – і мовчать.
55. Світ, бачся, широкий, Та нема де прихилитись В світі одиноким.
56. Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю!
57. Благо тобі, друже-брате, як є в тебе хата. Благо тобі, як у хаті є з ким розмовляти. Хоч дитина немовляща, і воно вгадає твої думи веселії…
58. Жить би, жить, хвалити Бога, кохатися в дітях, так же ні…
59. Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, Як їх почує!..
60. За байраком байрак. А там степ та могила. Із могили козак Встає сивий, похилий.
61. "Наносили землі Та й додому пішли, І ніхто не згадає. Нас тут триста, як скло, Товариства лягло! І земля не приймає. Як запродав гетьман У ярмо християн, Нас послав поганяти По своїй по землі Свою кров розлили І зарізали брата.
62. І вороги нові Розкрадають, як овець, нас І жеруть!.. Без плати І без ціни оддав єси Ворогам проклятим. Покинув нас на сміх людям, В наругу сусідям, — Покинув нас, яко в притчу Нерозумним людям. І кивають, сміючися, На нас головами: І всякий день перед нами — Стид наш перед нами.
63. А лукавих, нечестивих І слід пропадає, — Як той попіл, над землею Вітер розмахає, І не встануть з праведними Злії з домовини; Діла добрих оновляться, Діла злих загинуть.
64. Блаженний муж на лукаву Не вступає раду, І не стане на путь злого, І з лютим не сяде. А в законі господньому Серце його й воля Навчається, і стане він — Як на добрім полі Над водою посажене Древо зеленіє, Плодом вкрите. Так і муж той В добрі своїм спіє.
65. Окрадені, замучені, В путах умираєм. Не молимось чужим богам, А тебе благаєм: Поможи нам, ізбави нас Вражої наруги! Поборов ти першу силу, Побори ж і другу, Ще лютішу!.. Встань же, боже, Векую будеш спати, Од сльоз наших одвертатись, Скорбі забувати? Смирилася душа наша, Жить тяжко в оковах! Встань же боже, поможи нам Встать на ката знову.
66. Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились. А матері на нас дивились Та говорили, що колись Одружимо їх. Не вгадали. Старі зараннє повмирали, А ми малими розійшлись — Та вже й не сходились ніколи.
67. Мене по волі і неволі Носило всюди. Принесло На старість ледве і додому. Веселеє колись село Чомусь тепер мені, старому, Здавалось темним і німим, Таким, як я тепер, старим.
68. І бачиться — в селі убогім (Мені так бачиться) нічого Не виросло і не згнило, Таке собі, як і було. І яр, і поле, і тополі,
69. І над криницею верба Нагнулася, як та журба Далеко в самотній неволі. Ставок, гребелька, і вітряк З-за гаю крилами махає. І дуб зелений, мов козак Із гаю вийшов та й гуляє Попід горою; по горі Садочок темний, а в садочку Лежать собі у холодочку, Мов у раю, мої старі. Хрести дубові посхилялись, Слова дощем позамивались...
70. Я не нездужаю, нівроку, А щось такеє бачить око, І серце жде чогось. Болить. Болить, і плаче, і не спить, Мов негодована дитина.
71. Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить, Та добре вигострить сокиру — Та й заходиться вже будить. А то проспить собі, небога, До суду божого страшного! А панство буде колихать, Храми, палати мурувать, Любить царя свого п'яного, Та візантійство прославлять. Та й більше, бачиться, нічого.
72. За сонцем хмаронька пливе, Червоні поли розстилає І сонце спатоньки зове У синє море: покриває Рожевою пеленою, Мов мати дитину.
73. Розстилає туман сивий, І тьмою німою Оповиє тобі душу, Й не знаєш, де дітись, І ждеш ного, того світу, Мов матері діти.
74. Не вертаються три брати, Плаче стара мати, Плаче жінка з діточками — В потопленій хаті. Сестра плаче, йде шукати Братів на чужину... А дівчину заручену Кладуть в домовину. Не вертаються три брати, По світу блукають, А три шляхи широкії Терном заростають.
75. "Ой, чого ти почорніло, Зеленеє поле?" "Почорніло я од крові За вольную волю. Круг містечка Берестечка На чотири милі Мене славні запорожці Своїм трупом вкрили.
76. За думою дума роєм вилітає, Одна давить серце, друга роздирає, А третяя тихо, тихесенько плаче У самому серці, може, й Бог не бачить.
77. Всі оглухли — похилились В кайданах... байдуже... Ти смієшся, а я плачу, Великий мій друже.
78. Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма…