Про розвиток благодійності в Україні – розповів Василь Коломієць з клубу вететранів війни “Життєлюб”.
Про турботу за людьми поважного віку, які потрапили в зону ризику в новому світі COVID-19. PRO Ідеї поспілкувалися з Василем Коломійцем, головою клубу ветеранів війни, дітей війни, ветеранів праці та воєнних пенсіонерів «Життєлюб», про те, як живеться людині старшого віку в епоху карантину та запитали у фонду Життєлюб про роботу до та після карантину.
Домовитися про зустріч з паном Василем було нелегко: його графік просто переповнений різноманітними цікавими активностями. Нам вдалося перехопити його після тригодинного заняття з бальних танців, і, до слова, на наше інтерв’ю пан Василь прийшов разом зі своєю партнеркою з танців.
Розкажіть, будь ласка, про клуб Життєлюб?
Наш клуб був заснований у квітні 1985 році, він об’єднує ветеранів війни, дітей війни, ветеранів праці, воєнних пенсіонерів. Клуб Життєлюб є добровільною громадською організацією за інтересами, без визначення їх виробничої або відомчої приналежності у віці понад 60 років.
У клубі люди поважного віку займаються танцями: вчителі, лікарі, медпрацівники, працівники дошкільної освіти, інженери, письменники, художники — різні категорії.
І от з 1985, коли був організований танцювальний майданчик Життєлюб і клуб Життєлюб, туди почали приходити люди старшого віку. До слова, Гарік Корогодський прийшов туди у 2013 році, побачив цей наш майданчик та сказав: “Мої батьки були на цьому майданчику”. І так вирішив створити благодійний фонд Життєлюб. Він сказав: “Я буду Вам допомагати різними способами, роздавати квитки в кіно, в театри, на екскурсії водити, допомагати з обладнанням цього майданчика”. Так заснувався фонд Життєлюб, це інша організація. Ми клуб, а вони — фонд.
Члени нашого клубу на звітно-виборчих зборах обрали мене на посаду голови клубу Життєлюб у 2015 році. Моя задача полягає в організації всього. Якщо є якісь новини, я можу всім зателефонувати та передати їх. Якщо благодійний фонд Життєлюб дає нам квитки на автобусну екскурсію, я організовую таку поїздку. Походи в кіно, в театри, прогулянки на теплоході Дніпром, автобусні екскурсії по живописних місцях м. Києва, запрошую людей на танцювальні композиції. Оце моя суть. Організація всіх заходів для усіх членів клубу Життєлюб.
Часто на наші танці приходили представники різних організацій, вони запрошували нас то на зйомки, то на виступи, то де-небудь потанцювати. Ми збиралися та йшли танцювати, наприклад, на Контрактову площу.
Якщо в нас якась людина захворіє, та її кладуть в лікарню, я беруся і за це питання: створюю списки, збираю кошти – хто скільки може здати (це приблизно 50-100 грн), і потім передаю цю матеріальну допомогу людині, яка хворіє та лікується. Це можуть бути 1500-3000 тисячі — така собі матеріальна допомога від наших членів клубу Життєлюб. Святкуємо разом Дні народження, ювілеї. На ці свята обов’язково зустрічаємося, вітаємо. Раніше купували листівки великі, я їх завжди підписував, купували квіти, щоб привітати наших іменинників.
“Не тільки організацією займається. Він як батько! Турбується про кожного! Телефонує, цікавиться здоров’ям, запитує, чим треба допомогти, підказує, куди звернутися, якщо може, сам допомагає. Так що він не тільки організовує, а він і піклується про нас.
Життєлюб — закритий клуб. Маємо визначену кількість членів — 35 осіб, якщо приходять гості, то буває до 40-50 людей збирається.
А от благодійний фонд Життєлюб охоплює усіх людей третього віку Києва, хто бажає бути в цьому фонді. Він пропонує величезну кількість можливостей для поліпшення якості життя — від харчування до комп’ютерних курсів чи мовних, та навіть роботи”, — додала партнерка з танців Людмила.
Як себе почуває клуб Життєлюб під час карантину?
Все життя, всі роки ми зустрічалися за чітким графіком: середа-субота-неділя та у всі святкові дні на танцмайданчику Життєлюб в Гідропарку. У літній період з 16:00 до 20:00, у зимовий — з 15:00 до 19:00.
До карантину у нас була музика, яку ще Кличко три роки тому купив за нашою заявкою. Нам повісили акустику, адміністрація Гідропарку дала апаратуру, і у нас всі ці роки була чудова музика. А через те, що почався карантин, музику не включають, тому фактично танцмайданчик не функціонує. Зараз до нас приходять деякі любителі потанцювати, беруть з собою свою техніку, флешку з музикою, і ми танцюємо. В основному це відбувається у суботу-неділю.
Раніше фонд Життєлюб щорічно в теплий період відкривав КіноСад і ми там були активними учасниками. А з цим карантином все притихло. Поки що немає КіноСаду, не працює.
“Було дуже активне життя: і КіноСад, і концерти, різні лекції, і ми самі по собі були активні. Нині тільки в онлайні можна щось побачити, почути: оголошують, як, коли, які курси, вебінари. Але звичного тісного контакту з фондом, на жаль, зараз немає”, — додала партнерка з танців Людмила.
Раніше від клубу Життєлюб ми брали участь в різних заходах, показували свої танцювальні номери на Даринку, на Контрактовій площі. А через те, що наразі в нас немає ніяких таких заходів, ми стали не дуже активними.
Самі по собі приходимо в Гідропарк, беремо музику і танцюємо 2-3 години, можемо прогулятися набережною, піти на пляж, до церкви, там гарна природа, добре, свіже повітря. Ось так ми відпочиваємо.
Творчі люди всі такі, інтелігенція”, — додала партнерка з танців Людмила.
Слухай на Apple Podcasts
Тренування 3 години. Як Вам вдається так багато активно рухатися?
Дуже просто. “Ми не тільки танцюємо, ми ще й спілкуємося. Відшліфовуємо кожен елемент. Комусь гірше дається, той більше шліфує, в цей час інші відпочивають. Потім знов всі разом. Це творчий процес”, — додала партнерка з танців Людмила.
Як ви познайомилися з клубом Життєлюб?
У 2009 році мені виповнилося 60 років, я пішов на пенсію, але ще три роки після цього працював. А потім десь до 13-го року я ходив через Гідропарк на Дніпро купатися щоліта, і якраз проходив через танцювальний майданчик Життєлюб. І там постійно приблизно о 16-17 годині вже починалися танці.
Я роками ходив, стояв за парканом, дивився, як люди танцюють, а в 13-14 році почав заходити туди танцювати. Оскільки учасники помітили, що в мене є хист до танців, мене запросили спочатку на музичний флешмоб 24 липня 2015 року, присвячений людям старшого віку на танцмайданчику Життєлюб. А потім мене запросили і до самого клубу Життєлюб.
У нас тут всі полюбляють танцювати. От я і сказав: “Добре, прийду”. І прийшов. Потім був виступ в Одесі, а потім, в травні 2015 року нас з Людмилою запросили на зйомки відеоролика “Серце”.
Як ви стали актором?
“Коли ми танцювали, до нас підійшов режисер, вибрав нас на танцмайданчику, запросив”, — поділилася партнерка з танців Людмила.
А потім я сам почав шукати в інтернеті, де можна взяти участь в зйомках. Після “Серця”, “Серця трьох” був серіал, потім “Відьма” — це багатосерійний фільм, потім “Степан Бандера”, “Юрчишини”, “Провідниця” та інші.
Ми виступали також і на телебаченні, нас запрошували на “Сніданок з 1+1” разом з представниками музичного клубу “Деньги вперед”.
Також я знімався в кліпах зірок, приблизно в 5-6 відео. Перший був “Бабушка” зі Стасом Костюшкіним, далі був кліп Ірини Мельник. Виконував роль нотаріуса в зйомках відеоролика “SpinCity — заповіт”, танцював зі своїм партнером по бальних танцях Людмилою Сноповою у кліпі “Казино SpinCity — весілля”. Їздив до Дніпра, де виконував роль диригента в кліпі “Дай мне” Аліси Мерседес.
Багато виступаємо, багато знімаємося: в рекламі, в кіно, у відеороликах, в художніх фільмах. Всюди, де тільки можна.
Два тижні тому в нас були зйомки в “Артеку” в Пущі Водиці, там знімали будинок для людей старшого віку. Там були представники різних вікових категорій, і вони всі до мене підходили й казали: “Ми вас бачили в рекламі”, “Ми вас бачили у фільмах”. За сценарієм там була група спецназівців, так один хлопець мене сфотографував, відправив мені світлину і говорить: “Я вклоняюся перед такими людьми, як Ви. Ви не сидите дома, Ви живете яскравим життям”.
Виконував кілька ролей священника, був Санта Клаусом у Львові, виконував роль Діда Мороза в резиденції Діда Мороза на ВДНГ, виконував роль Святого Миколая.
Ми почали спілкування з Вами у фейсбуці. Ви багато часу проводите в мережі?
З ранку до вечора. Я прокидаюсь о 6-7 годині, сиджу в інтернеті — фейсбуці, потім кудись виходжу в місто, в парк, сквер, до магазину, до бювету за питною водою, приходжу і знову сиджу в інтернеті. Тому, можна сказати, постійно онлайн.
Шукаю, де можна знятися. Кожен день шукаю кастинги, і кожен день даю запити.
На кастинги мене часто запрошують, а як тільки ближче до зйомок — навіть забувають зателефонувати. Ходиш на кастинги, а буває таке, що в них бере участь до 100 осіб, тому просиджуєш там 4-5 годин, вкладаєш час та душу, а тобі навіть не повідомляють результат.
Для Вас грає роль оплата?
Чим більше — тим краще. Якщо пенсія мінімальна, то як може не грати. Але, крім того, не можу сидіти вдома в 4 стінах. Я людина, яка повинна рухатися, щось робити. Якщо навіть сиджу вдома у вихідний день, нема куди піти, я можу вийти в парк, можу посидіти на лавці в скверику. Можу поїхати в Гідропарк, на набережну прогулятися, до озера.Або поїхати на Контрактову площу, вийти на набережну Дніпра, прогулятися біля Річного порту. Я за характером доволі непосидючий.
Ось ми з партнеркою Людмилою 9 травня минулого року з членами клубу бальних танців «Гармонія» на майданчику КіноСаду танцювали. Бачите, на бетоні вода. На вулиці дощ, а ми танцюємо.
Ким Ви працювали до пенсії?
Я за фахом інженер. До 90-го року я пропрацював 18 років на Київському шовковому комбінаті, був старшим майстром. Потім перейшов в лікарню, став заступником головного лікаря з адміністративно-господарської частини, далі працював заступником директора з капітального ремонту і будівництва, потім – начальником кошторисного договірного відділу, і на пенсію пішов я вже, коли працював в Укрбурвод у 2014 році. Я багато чого робив, а найбільше – в будівництві.
Що зараз Вам приносить найбільше задоволення?
Виступи, заняття з бальних танців, зйомки.
Про що мрієте?
Якби хто-небудь запросив мене поїхати куди-небудь за кордон, наприклад, в Італію, Швецію, Францію, Німеччину, Америку, я б із задоволенням погодився. І на зйомки, і просто так.
Хто придумав Життєлюб?
Назву і сам клуб Життєлюб заснувала Маргарита Олександрівна Кочулова. Їй зараз 91 рік.
Її колектив, чоловіки та жінки такого ж віку, колись задумалися, де б проводити свій вільний час. Придумали, що треба організувати якийсь клуб, щоб можна було танцювати, спілкуватися, вірші читати, прозу, різні книги, загалом розвиватися. Вони разом заснували цей клуб. Багато з її ровесників вже пішло, а сама Маргарита Олександрівна — наш найстарший член клубу Життєлюб.
Слідкуй за PRO Ідеї
Щоб не пропускати нові матеріали – підписуйся там, де тобі зручно
