Адвокат Леся Дубчак: Big Brother Is Watching You. Відеоспостереження на робочому місці – правовий аспект

Про відеоспостереження на робочому місці в Україні – розповіла адвокат Леся Дубчак.

Адвокат для бізнесу і родини, Леся Дубчак, кандидат юридичних наук, керуючий партнер Адвокатського бюро Лесі Дубчак, член Наглядової ради Асоціації адвокатів України – поділилася з PRO Ідеї. Головні новини маркетингу коротким оглядом проблематики контролю за співробітниками в українському бізнес-середовищі.

Big Brother is watching you. (©George Orwell) З кожним днем все більше роботодавців вдаються до посилення контролю над своїми працівниками. 

Окрім безпосередньої перевірки результатів виконаної роботи, роботодавці воліють слідкувати за процесом її виконання, а подекуди під приціл потрапляє навіть так звана «доброчесність» працівника щодо виконання своїх трудових обов’язків.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Леся Дубчак. Адвокат (@lesia_dubchak.lawyer)

До способів такого нагляду/контролю можна віднести:

• відеоспостереження на робочому місці,
• контроль використання робочих комп’ютерів та особистих телефонів в робочих цілях,
• відкриття персональних файлів, збережених на робочому комп’ютері тощо.

Попри існування відносин підлеглості між роботодавцем та працівником, не завжди дії роботодавця щодо спостереження (нагляду/контролю) на робочому місці за працівником відповідають вимогам та обмеженням чинного законодавства.

Стаття 32 Конституції України проголошує, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Стаття 8 Конвенції щодо захисту прав людини і основоположних свобод встановлює право кожної особи на повагу до її приватного та сімейного життя, житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 р. №2-рп/2012 особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особою функцій держави або органів місцевого самоврядування. Таким чином, поведінка фізичної особи на робочому місці також вважається особистим життям працівника.

Схожа позиція висловлена Європейським судом з прав людини у справі «Niemietz проти Німеччини», відповідно до якої немає підстав вважати, що поняття «приватне життя» не може охоплювати діяльність професійного чи ділового характеру.

Що означає поняття “особисте життя”

Взагалі Європейський Суд з прав людини в кількох рішеннях здійснив ґрунтовний аналіз змісту поняття особисте життя і його багатоаспектності:

•  «особисте життя» є великим поняттям, яке не підлягає вичерпному визначенню (рішення у справі «Сидабрас і Джяутас проти Литви» (Sidabras and Diautas v. Lithuania), скарги NN 55480/00 і 59330/00, ECHR 2004 VIII, § 43);
•  кожен має право на приватне життя, вільне від небажаної уваги (рішення у справі «Смірнова проти Російської Федерації» (Smirnova v. Russia), скарги NN 46133/99 і 48183/99), ECHR 2003 IX (витяги), § 95);
•  було б занадто суворо обмежувати поняття «особисте життя» «внутрішнім колом», в якому людина може вести своє особисте життя за власним вибором, повністю виключаючи, таким чином, зовнішній світ, який не входить в зазначене коло (рішення у справі «Німіц проти Німеччини» (Niemietz v. Germany) від 16 грудня 1992 року, Series A, N 251-B, § 29);
•  стаття 8 Конвенції гарантує право на «особисте життя» в широкому сенсі, включаючи право вести «приватне суспільне життя», тобто можливість для людини розвивати себе як соціальну одиницю. В цьому відношенні розглядуване право містить в собі можливість звертатися до інших людей з метою встановлення і розвитку відносин з ними (рішення у справі «Бігаева проти Греції» (Bigaeva v. Greece) від 28 травня 2009 р. скарга N 26713/05, § 22, і рішення у справі «Oзпинар проти Туреччини» (Ozpinar v. Turkey) від 19 жовтня 2010 р. скарга N 20999/04, § 45, in fine);
•  поняття «особисте життя» може включати в себе професійну діяльність (рішення Великої палати Європейського Суду у справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (Fernandez Martinez v. Spain), скарга N 56030/07, ECHR 2014 (витяг), § 110, і рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), скарга N 21722/11, ECHR 2013, §§ 165-166) або публічну діяльність (рішення Великої палати Європейського Суду у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (N 2)» (Von Hannover v. Germany) (N 2), скарги NN 40660/08 і 60641/08, ECHR 2012 § 9 5).
•  обмеження професійної діяльності особи можуть потрапляти в сферу дії статті 8 Конвенції, якщо вони впливають на спосіб, яким зазначена особа формує свою соціальну особистість шляхом розвитку відносин з іншими людьми. Слід відзначити в цьому зв’язку, що саме в контексті свого робочого часу більшість людей мають значну, якщо не найбільшу, можливість встановлювати відносини з зовнішнім світом (рішення у справі «Німіц проти Німеччини», § 29).

Зйомка на робочому місці

Повертаючись до питання можливості бути знятою на відеокамеру, для цього за статтею 307 Цивільного кодексу України має бути згода фізичної особи (це стосується фото-, кіно-, теле- чи відеоплівки).

Аналізуючи законодавство про захист персональних даних, можна дійти висновку, що відеоспостереження за працівниками на робочому місці підпадає під визначення поняття «збирання, зберігання та використання інформації про особисте життя фізичної особи», тобто персональних даних такої особи. Таке втручання в особисте життя працівника може бути незаконним. Зокрема, будь-яка обробка персональних даних вимагає згоди власника таких персональних даних. Така згода може бути усною, письмовою або виражатись в конклюдентних діях, так званій мовчазній згоді.

З метою уникнення непорозумінь, визначення мети обробки персональних даних тощо згода на обробку персональних даних має бути виражено у письмовій формі. Щодо усної та мовчазної згоди, то такі форми можуть підлягати застосуванню лише у випадку, якщо у приміщенні, де ведеться відеоспостереження, встановлені попереджувальні знаки про таке спостереження. Якщо вказані знаки відсутні у приміщеннях і працівником не надана письмова згода працівника на обробку персональних даних, то таке відеоспостереження вважається прихованим та відповідно до законодавства є незаконним.

Окрім цього, наявність лише письмової згоди на обробку персональних даних не може свідчити про повну законність відеоспостереження. Зокрема, відповідно до Кодексу законів про працю України до початку роботи роботодавець зобов’язаний роз’яснити працівникові його права і обов’язки та проінформувати під розписку про умови праці. Відеоспостереження підпадає під визначення поняття умови праці, а тому працівник обов’язково повинен письмово погодитись з цією умовою праці.

28 листопада 2017 року Друга Палата Європейського суду з прав людини визначила, що відеоспостереження за працівниками на робочому місці є значним втручанням в їхнє приватне життя, відповідно може бути виправдане лише за умови відповідності закону, наявності легітимної цілі та бути необхідним в демократичному суспільстві.  Зазначені висновки були зроблені Судом внаслідок розгляду справи «Антовіч та Мірковіч проти Чорногорії» (Antović and Mirković v. Montenegro). Європейський суд з прав людини визнав порушення статті 8 Конвенції і зобов’язав уряд відшкодувати заявникам моральну шкоду.

Відтак межа між дозволеною й забороненою відеозйомкою найманих працівників дуже хитка, тому усім суб’єктам цих відносин треба бути обачними, аби не перетнути «червоних ліній».